Як пісня подовжила життя
Одеський академічний театр музичної комедії імені Михайла Водяного представив у Києві свою виставу «Два кольори однієї долі» за п’єсою Олега Миколайчука-Низовця «Квітка на три місяці». Показ відбувся у Великій залі імені Василя Сліпака Національної музичної академії України.
«Два кольори однієї долі» — це мелодраматична розповідь про один із тих неповторних голосів, що своїм незабутнім співом допомагала всім тим, хто за будь яких обставин серцем залишається з далекою Батьківщиною. Тим, хто одного дня опинився на чужині і вже не зміг повернутися.
Її ім’я — Квітка Цісик, яка вже стала легендою України. Її пісні — наче птахи, що пролетіли через душу кожного українця та відгукнулися в серці любов’ю та смутком. Актори запросили киян прожити з Квіткою три місяці її життя, щоб зазирнути у світ музики, живопису та любові до своєї країни.
— Задум п’єси виник завдяки публікації в одному з часописів, —пригадує Олег Миколайчук-Низовець. — Це була документальна історія про боротьбу Квітка Цісик з важкою хворобою. Після інтенсивного та тривалого лікування поважні та досвідчені медики зібралися на консиліум і винесли вердикт, що життєва дорога їхньої пацієнтки добігає кінця і в неї залишилося хіба що ще три місяці.
Такий суворий вердикт лікарів не зламав співачку, і Квітослава (її ім’я від народження) вирішує присвятити ці три місяці творчості, а саме — запису українських пісень. Спонсорів, звісно, не знайшлося, тому за підтримки родини вклала в дороговартісну роботу всі свої заощадження (а на той час це доволі значна сума). Найвідоміший її диск був записаний, три місяці минуло, а Квітка після того прожила ще сім років… Лікарі так і не змогли пояснити, чому раптом відступила хвороба. Це вважалося дивом.
Ця історія, безумовно, мене зачепила. Так, коли у житті залишається обмаль часу, кожен розпоряджається ним по-різному, і найчастіше присвячує цей час собі. Вона ж вирішила розпорядитися цим часом не для себе, а щоб залишити щось людям. Україні, яка знаходиться десь ген за океаном. І якимось незбагненним чином продовжила собі життя. Це і стало фабулою п’єси.
Тоді був 2015 рік, другий рік тривала війна проти України. Хотілося внести у наше життя якийсь позитив, аби цей твір допомагав українцям у їхній нелегкій борні. І п’єса писалася на диво швидко та легко. Для мене самого це стало несподіванкою.
Є твори, які пишуться дуже довго, деякі — ціле життя. А цього разу всі пазли зійшлися. Також надихнула уявна історія між Квіткою Цісик і художницею Катериною Білокур. Є документальні свідчення, що батьки Квітки були на виставці картин Катерини Білокур у США, тож я вирішив поєднати цю подію зі своєю історією. Після цього робота пішла ще швидше, ніби підтверджуючи правильність автором такого сюжетного вибору. Отож, за доволі короткий час п’єса була готова.
Але доля кожної п’єси непередбачувана. До 2018 року нею ніхто не цікавився, хоча вона й пропонувалася різним театрам і навіть була надрукована у збірці «Таїна буття». Це перша антологія біографічної драми в Україні, де були представлені чудові твори таких цікавих та знаних авторів, як Валерій Герасимчук, Ярослав Верещак, Неда Неждана, Тетяна Іващенко, Анна Багряна.
А в 2018 році п’єсої зацікавився Вінницький театр імені Миколи Садовського. Виставу поставила народна артистка України Таїсія Славінська, з якою вже раніше було успішне сценічне втілення моєї драми «Ассо та Піаф, або ще один тост — за Мермоза!» Нині постановка «Квітки» вінничан має чималий успіх, її показують як в Україні, так і за кордоном. Нещодавно театр повернувся з Німеччини, де виставу з успіхом представили в багатьох містах.
Також була постановка у Миколаївському національному академічному театрі драми та музичної комедії. Ставив виставу відомий режисер із Херсона, заслужений діяч мистецтв України Сергій Павлюк. Я ще цієї вистави не бачив, проте знаю, що її дуже тепло прийняли глядачі. Сподіваюся, колись теж опинюся серед шанувальників цього театру під час вистави «КVITKA на три місяці».
Наступна прем’єра була у Коломийському театрі імені Івана Озаркевича, (режисер-постановник, народний артист України Валерій Невєдров). Під час цієї роботи мене попросили скоротити кількість персонажів, а замість Катерини Білокур Квітка зустрічається у снах зі своїм батьком Володимиром. Родина Цісик бере свій початок саме з Покуття, тому у театрі хотіли, аби вистава була закцентована на цьому краї. Довелося переписувати п’єсу і вона тут дещо інша. Вистава і сьогодні у репертуарі театру імені Івана Озаркевича.
Ще одну виставу в Одеському театрі музичної комедії поставив заслужений артист України Олександр Щесняк. Це дуже цікаве рішення, оскільки в інших виставах, зокрема у Вінниці та Коломиї, звучать записи пісень у виконанні самої Цісик. А в одеському театрі співають самі актори. Був на прем’єрі цієї вистави, і щиро порадів ще одній цікавій самобутній постановці.
Знаєте, коли дивишся вистави в Одесі та Вінниці, то часом складається враження, що вони написані різними авторами. Різні акценти, різне бачення і дві різні вистави. Кожна по своєму цікава. Власне, за це ми й любимо театр.
Також ми мали можливість поспілкуватися з людьми, які безпосередньо причетні до створення нової вистави.
Олександр Щесняк, заслужений артист України, режисер-постановник та виконавець ролі Едді Раковича:
«Цю п’єсу до нашого театру приніс Алекс Гутмахер (його у нашій виставі грає Владислав Кутуєв). Цю виставу вже поставили у кількох українських містах, а Алекс одесит і дуже хотів, щоб її поставили і в Одесі.
П’єса дуже незвичайна. Зізнаюся, що працювати нею спочатку було непросто, але потім процес пішов. Нехай мені пробачить драматург, але я багато що змінив. Звісно, з його дозволу. Всі персонажі у мене вийшли закоханими. Це сталося якось само собою.
У нас дуже багато співачок з прекрасними голосами. А Квітка Цісик мене вразила не лише цим. Вона народилася в Америці, але її батьки зберегли рідну культуру і вона знала українську мову. Думаю, що це дуже важливо — в іншій країні розмовляти українською мовою і, найголовніше, співати українські пісні. Тим більше, що вона тільки один раз недовго була в Україні.
Коли вирішив, що буду ставити цю виставу, то з’явилася бандура. Вона мені дуже допомогла. Також дуже вдала вставка зі сном, завдяки якій пов’язали Квітку Цісик з Катериною Білокур. Робота йшла легко і швидко. Також зізнаюся, що я не тільки режисер, а й актор у другому складі. Оскільки виконавець не зміг приїхати до Києва з технічних причин, то я зіграв Едді Раковича.
Ми не намагалися зробити копії людей, яких граємо. Можна сказати, що всіх персонажів крім Квітки просто вигадали. Не можу не назвати виконавців. Це Ірина Гусак (Квітка Цісик), Ліля Духновська (Мадлен), Володимир Муращенко (Бернард Шустер), Юліана Ігнатовська (Марія), Ірина Візіренко (Катерина Білокур), Владислав Кутуєв (Алекс Гутмахер) та Сергій Малдрик (Бандурист).
Також з технічних причин не змогли привезти до Києва свої декорації, серед яких велика репродукція картини Катерини Білокур. В Одесі вистава йде на малій сцені, а тут зовсім інший сценічний майданчик. Отож, декорації дещо різняться. До речі, це наші перші гастролі з цією виставою. Сподіваюся, що ми продовжимо цей досвід. Гутмахер пропонує їхати у Вінницю, Полтаву та Львів. Побачимо як складеться.
Зізнаюся, що у Києві дуже специфічна театральна публіка. Це вже мій другий досвід гастролей до столиці. Вперше привозив фантасмагорію про собаку «Сільвія». У нас в Одесі якщо смішно, то глядачі відразу починають сміятися. А тут спершу сидять тихо, уважно слухають. Від незвички на сцені відчуваєш певний дискомфорт, адже не розумієш яка реакція. Лише під кінець вистави люди починають виявляти свої емоції. А загалом класна публіка.
Зараз працюємо над п’єсою про одного відомого персонажа. Це буде рок-опера або мюзикл. Проте говорити конкретніше ще зарано".
Ірина Гусак, виконавиця ролі Квітки Цісик:
«Не можу сказати, що при створенні цього образу я повністю відсторонилася від себе. Все ж таки тут моє нутро, моя пластика, мій голос. Все це диктує як я буду працювати над роллю. Тому, звісно, вкладала і щось своє. Дивилася інтерв’ю Квітки, як вона себе поводила, розмовляла. Але в нас не було завдання її копіювати. Отож, є тут щось від мене.
Зіграти цю роль запропонував режисер Олександр Щесняк. Вважаю Квітку легендою. А зіграти легенду водночас і приємно, і важливо для кожної актриси. Сподіваюся, що у мене з цією роллю склалося.
Олександр вже сказав, що у нас вистава йде на камерній сцені. Там глядач зовсім близько. А грати у такому великому залі трішки незвично, для нас це інший формат. Тому намагалися все робити дещо по-іншому. З реакції київської публіки зрозуміла, що нам це вдалося.
Прем’єра вистави відбулася у квітні. Вона поступово обростає м’язами. Ми вже можемо купатися у своїх ролях. Змінюємося ми, змінюються й наші персонажі. Думаю, що Квітка Цісик у моєму виконанні кожного разу трішки інша".
Фото Едуарда Межула.