«П’ять копійок» (тобто, причин) про те, чому варто подивитися виставу «Очарований Боккаччо»
Мої колежанки вже встигли поділитися враженнями про прем’єру нашого Театру музичної комедії (див. попередні рецензії). З їхніми висновками я в принципі погоджуюсь, але, оскільки дивився інший склад акторів, то вирішив додати свої «п’ять копійок» про цю виставу.
Причина перша.
«Очарований Боккаччо» — подвійний дебют, як нової вистави, та і нового автора.
Тут, звичайно, можуть виникнути питання: який, в біса, новий автор Франц фон Зуппе — класик з класиків, родоначальник славнозвісної «віденської оперети»?! А от, уявіть собі, для Одеської музкомедії Зуппе — автор новий, бо ніколи за 78-літню історію театру твори цього композитора тут не йшли. Чому — інше питання, на яке, відверто кажучи, майже нереально знайти відповідь, але так воно є.
А Володимир Подгородинський, головний режисер, взагалі любить відкривати нові обрії. Зазирнув він і за обрій австрійського класика. І не помилився.
Тож кожного, хто прийде дивитися виставу, рідкісне видовище: дві прем’єри «в одному флаконі». Таке трапляється рідко, то ж буде чим похвалитися перед ріднею та друзями-подругами.
Причина друга.
«Очарований Боккаччо» (в оригіналі — просто «Боккаччо») вважається кращою оперетою Зуппе.
Ось що пише про неї визначний дослідник історії оперети Мойсей Янковський: «У цій опереті Зуппе ніби повертає слухача в атмосферу Флоренції Відродження. Музичні образи, які він малює, вражають закінченістю та індивідуалізацією». Тобто, від музики глядач гарантовано отримає задоволення, тим більше, що за диригентським пультом стоїть маестро Вадим Перевозніков.
Причина третя.
«Очарований Боккаччо» — вистава неймовірно красива.
Станіслав Зайцев, цього разу він автор не лише декорацій, але й костюмів, просто перевершив самого себе. На сцені дійсно те, що здатна уявити наша фантазія, коли читаємо чи чуємо про «сонячну Італію». Але описати це словами нереально, і навіть фотографії дають лише побіжне уявлення про вишукану красу вистави. Тут точно треба дивитися, бо задоволення отримуєш одразу після того, як розкривається завіса.
Причина четверта.
«Очарований Боккаччо» — вистава, яка дуже подобається акторам.
А як не подобатися, коли виникає відчуття, що більшість ролей прямо-таки написані для них. Особливо, на мій погляд, це стосується Наталії Ткачук та Ауріки Ахметової, ну, точно Зуппе передбачав, що ці актриси будуть грати у його опереті!
Так само можна сказати і про Володимира Кондратьєва, який завжди дивує акторськими перевтіленнями та так, що інколи треба подивитися у програмку, щоб пересвідчитися, що грає саме він.
Та й молоді герої-красені Ярослав Селедцов і Олександр Кабаков ніби з тих часів зійшли на нашу сцену…
І тут сам себе тримаю за руку, бо інакше перерахую увесь склад учасників вистави. Тим більше, що так воно і є.
І головне, що своїм задоволенням актори із радістю діляться з глядачами.
Причина п’ята.
Феєрична гра Юрія Невгамонного.
Цей актор вже давно вважається одним із кращих в Одесі. З майже однаковим успіхом грає він і в драматичних виставах, і в комедіях, і в мюзиклах. Але цього разу Невгамонний з невеликої ролі створив те, що зазвичай зветься «театральним дивом». Те, що він робить на сцені, — класична буфонада. А як відомо, такий спосіб акторського існування вважається одним з найважчих і доступний лише супермайстрам. Таким супермайстром і виявляє себе Юрій Невгамонний у цій виставі, загалом багатій на акторські удачі.
Тож, коли почнеться новий сезон, щиро рекомендую не пропустити можливість подивитися «Очарований Боккаччо».
Р. S. Ледь не забув попередити. Всю виставу супроводжує Вогонь. Проте лякатися не варто…