В Одеській музкомедії оновили легендарну «Ханум»: чому глядачі аплодували стоячи
Одеський академічний театр музичної комедії завершив 79-й сезон прем’єрою оновленої вистави «Ханум». Класична музична комедія на музику Гії Канчелі отримала сучасне сценічне прочитання, зберігши атмосферу, живий оркестр, грузинський колорит і улюблених героїв.
Чи може добре знайома вистава знову приємно здивувати? Щоб знайти відповідь, журналістка «Одеського життя» Марія Котова побувала на прем’єрі оновленої «Ханум» в Одеській музкомедії. Розповідаємо, що змінилося в постановці, чим вона захоплює сьогодні та чому після фіналу зал ще довго не відпускав артистів.
79-й сезон Одеського академічного театру музичної комедії імені Михайла Водяного завершився по-справжньому яскравою прем’єрою оновленої вистави «Ханум», музичного шедевра на музику Гії Канчелі за п’єсою Авксентія Цагарелі, в українському перекладі Алесі Перекальчук і Олександра Кабакова.
Сучасне звучання театральної класики
Оновлення постановки здійснив режисер Андрій Мирошниченко, зберігши все, за що глядачі так люблять цю виставу, й водночас вдихнувши в неї свіже звучання. Основу спектаклю свого часу створив режисер-постановник Дмитро Бєлов.
Живе музичне звучання забезпечив диригент-постановник Володимир Дикий. Потужний хор звучав напрочуд злагоджено й натхненно, а аранжування Наталії Архипової та Олексія Петухова надали музиці сучасного дихання, не втративши її неповторної грузинської душі.
Атмосферні декорації створив заслужений художник України Станіслав Зайцев, розкішні костюми — Анастасія Шенталінська, а запальні танці стали справжньою окрасою вистави завдяки балетмейстерці-постановниці Марині Суконцевій та балетмейстерці відновлення Катерині Смольській. Велику й дуже важливу роботу з артистами під час відновлення вистави також провела репетиторка Ірина Фалюта.
«Ханум» переносить нас у старий Тифліс, у XIX століття
Вже з перших хвилин вистава переносить у старий Тифліс XIX століття — місто, де життя кипить, музика лунає звідусіль, а люди вміють кохати, сперечатися, жартувати, веселитися і миритися від щирого серця.
У центрі історії — неперевершена сваха Ханум у виконанні народної артистки України Ольги Оганезової. Її героїня — блискуча, дотепна, енергійна й неймовірно харизматична. Вона керує подіями так легко й невимушено, що кожна її поява на сцені викликає усмішку, захоплення і щире задоволення.
Її головна суперниця — Кабато у виконанні Алесі Перекальчук — додає виставі ще більше гумору, азарту й живого вогню. Їхнє суперництво перетворюється на справжній комедійний двобій, за яким надзвичайно цікаво спостерігати.
Не менш яскравими були й інші персонажі. Андрій Мирошниченко у ролі Вано створив колоритний образ із тонким почуттям гумору. Заслужена артистка України Тамара Тищенко у ролі Текле була надзвичайно органічною, теплою й зворушливою. Ярослав Селедцов подарував своєму Коте романтичність, щирість і прекрасний вокал. Марія Євстаф’єва у ролі Соне була ніжною, чарівною й дуже переконливою. Олександр Кабаков створив яскравий образ Тімоте, а Денис Фалюта блискуче зіграв одразу двох персонажів — Мікича та Сару, щоразу викликаючи щирий сміх у залі. Заслужений артист України Сергій Мільков у ролі Акопа став ще однією беззаперечною окрасою постановки.
Глядачі кричали «браво!»
Окрема насолода — музика Гії Канчелі. Вона то кличе до танцю, то огортає теплом, то змушує усміхатися ще до того, як пролунає наступна репліка. Оркестр, хор і солісти працювали без використання фонограми, і саме це створювало особливу магію живого театру — щиру, справжню, таку, що відчувається кожною клітинкою.
Запальні грузинські танці, колоритні костюми, яскраві декорації, блискучий гумор і чудові вокальні номери перетворили виставу на справжнє свято. Авлабар ожив просто на сцені — з галасливими торговцями, князями, ремісниками, кінто й незмінною гостинністю, яка ніби зігрівала весь зал.
«Ханум» — це не лише смішна історія про двох свах. Це вистава про кохання, людську мудрість, щастя, яке не купиш за гроші, і про те, що доброта, кмітливість і життєлюбність завжди перемагають.
Після фінальних оплесків зал залишав театр із щирими усмішками та легкістю в серці. Саме такими й мають бути вистави, що завершують сезон: яскравими, музичними, життєрадісними й такими, після яких ще довго хочеться наспівувати мелодії Гії Канчелі та згадувати неперевершену дотепну Ханум.
Фото Дмитра Скворцова.
