Коли Кощій залишається живий
Не так давно Одеський академічний театр музичної комедії ім. М. Водяного на суд глядачів представив дитячу рок-оперу «Царівна-Жаба» (постановка головного режисера Володимира Подгородинського). Дні тривалих зимових канікул далеко позаду, тому на особливий ажіотаж, збираючись на цю виставу, зізнатися, не розраховувала...
Однак довелося вистояти чергу, щоб дістатися до заповітного касового віконця. Відзначила, що бачити багато дітей і дорослих у театрі дуже приємно. Багато хто прийшов, прочитавши відгуки про постановку, комусь порекомендували знайомі. Юна театралка років семи-восьми, що стояла переді мною, розповіла, що вмовила маму прийти на виставу після того, як однокласник у школі з барвистими подробицями розповів про страшного Кощія.
Сюжет знайомий: цар Єремій (Ярослав Донцов), втративши надію оженити своїх трьох синів, відправляє їх у чисте поле, вручивши кожному по стрілі й наказавши: без особистого щастя додому – ані ногою. Двоє старших братів (Віталій Платов і Олександр Владиченко) знайшли собі бояриню (Лілія Духновська) і купчиху (Вікторія Березіна-Майстренко). А от молодшому Івану (Олександр Олтянов) не пощастило. Стріла влучила в болото, де жила Василіса, чи пак Царівна-Жаба (Наталя Ткачук). Її зачарував злий Кощій (Володимир Кондратьєв), бо вона відмовилася бути його жінкою.
Сцена не захаращена масивними декораціями. Вони легкі, прозорі, мовби мереживні; виконані в російському стилі початку ХIХ століття. У яскравих костюмах головних героїв угадуються мотиви павлово-посадських набивних шалей (сценограф і художник по костюмах Олена Лєсникова). Музичний малюнок вистави заслуговує окремого рядка (музика й лібрето – Людмила Фадєєва-Москальова). Він дуже чіткий, при цьому непомітно готує глядача до змін сюжету: то до спокійної оповіді оповідачки (Ольга Оганезова), то до виходу веселих блазнів (студія «Театральна продовженка»), то до появи грізного Кощія. До речі, цей герой справді виписаний дуже виразно. Настільки переконливо, що під час його вокального соло дівчатка втиснулися в крісла і вчепилися у батьків, а хлопчики мимоволі подалися вперед, щоб краще розгледіти чудовисько.
До речі, на відміну від класичного варіанту, лиходія ніхто не вбиває. Але Іван у бою дохідливо та шляхетно пояснює йому, що не можна красти чужих наречених із весілля. Така вона – сила добра та всепрощення. От і вийшла гарна казка з добрим, повчальним кінцем.
Найкрасномовнішим відгуком для мене є реакція глядачів під час і після вистави. Дівчатка в черзі до гардеробу навперебій обговорювали гарні костюми героїнь – шовки, корони й чобітки. А хлопчики вже копіювали прийоми нападу й самооборони, з допомогою яких Іван (зазначте, не космічні мешканці комп'ютерних ігор із надпотужною зброєю, а простий царевич) переміг лиходія.